zealer

В дитинстві та юності мені подобався вірш якось російського поета, що починався "Мысль изреченная есть ложь".

І якось так і здавалось. І що треба тримати все в собі.

А ось тільки-но прослухав подкаст "Мінкульт привіт". І там Антоніо Лукіч каже, що несказаної думки не існує.

Треба точити слова, треба дискутувати, щоб знайти себе і свою мову, щоб сказати свої думки якомога ближче до того, як відчувається думка.

В юності приємно вважати, що тебе просто не розуміють, а насправді ти он який. Насправді, цей шлях в нікуди. Якісь одиниці витратять свою енергію, щоб зрозуміти твоє невербальне. Але більшість проігнорують, бо не будуть знати. Щоб вийти на розуміння, треба постійно розмовляти і поширювати своє коло, збільшувати свої сили в описах.
І тут мабуть якось пов'язано з Сапіро-Уорфом. Але це вже на наступний раз.